Декстропропоксифен (Боларекс, Спазмолекс)

ДЕКСТРОПРОПОКСИФЕН (DEXTROPROPOXYPHENUM)

Код ATX: N02AC54 Декстропропоксифен (Dextropropoxyphenum)

Клініко-фармакологічна група
(Декстропропоксифен, комбінації без психолептиків)

Препараты, що містять ДЕКСТРОПРОПОКСИФЕН (DEXTROPROPOXYPHENUM)
БОЛАРЕКС (BOLAREX) таб. п/плен. оболонкою: 4шт.
СПАЗМОЛЕКС® (SPASMOLEX) таб. п/плен. оболонкою: 4шт.

1 таблетка містить парацетамолу 500 мг, декстропропоксифену гідрохлориду 50 мг, дицикломіну гідрохлориду 10 мг.

Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Боларекс – комбінований аналгетичний засіб, дія якого обумовлена ефектами компонентів, що входять до його складу.
Парацетамол проявляє аналгезуючі та жарознижувальні властивості. Аналгезуюча дія парацетамолу зумовлена підвищенням больового порога, а антипіретична – дією на центри гіпоталамуса, які відповідають за регуляцію температури. Зниження температури відбувається за рахунок підвищення тепловіддачі шляхом зростання вазодилатації та потовиділення. Таким чином, інгібується дія ендогенних пірогенів на гіпоталамічні центри регуляції температури. Парацетамол аналогічно аспірину інгібує простагландинсинтетазу ЦНС, але периферичне гальмування ним цього ферменту є мінімальним, що пояснює незначну протиревматичну та протизапальну ефективність. Парацетамол не пригнічує агрегацію тромбоцитів, не впливає на протромбін і не чинить ульцерогенної дії на ШКТ.
Дицикломіну гідрохлорид – спазмолітичний засіб. Розслаблює гладкі м’язи ШКТ, за рахунок прямої міотропної дії та частково – за рахунок антихолінергічної дії. Інгібує мускаринову дію ацетилхоліну в постгангліонарних парасимпатичних ділянках нейроефекторів, включаючи гладкі м’язи, секреторні залози та ділянки ЦНС. Великі дози можуть блокувати нікотинові рецептори в автономних гангліях та у нервовом’язових синапсах. Специфічні антихолінергічні ефекти залежать від дози: малі дози гальмують салівацію і секрецію бронхів та потовиділення, помірні – розширюють зіниці, інгібують акомодацію та підвищують частоту серцевих скорочень (ваголітичний ефект), великі дози знижують рухову активність шлунково-кишкового та сечового трактів; дуже великі дози інгібують секрецію шлунка.
Декстропропоксифену гідрохлорид – опіоїд, структурно подібний до метадону; його аналгезуючий ефект властивий декстроротарному ізомеру. Пропоксифен відповідає 1/2 – 2/3 ефективності кодеїну. Пропоксифен в аналгетичних дозах (32 – 65 мг декстропропоксифену гідро хлориду) за ефективністю порівнюється з 30 – 60 мг кодеїну або 600 мг аспірину. У комбінаціях з іншими анальгетиками він ефективніший, ніж один пропоксифен або будь-який інший аналгетик. Декстропропоксифен призначають при легкому та помірному больовому синдромі, звичайно в комбінації з аспірином або парацетамолом. Широке застосування декстропопоксифену призвело до заміни (усунення) ним кодеїну на підставі того, що останній надто часто призводить до залежності. Перевагою декстропропоксифену над кодеїном є те, що його властивість пригнічувати дихальний центр втричі нижча, ніж у кодеїну. При абстинентному синдромі після відміни морфіну навіть у високих дозах декстропропоксифен допомагає краще, ніж кодеїн. За здатністю викликати синдром абстиненції пропоксифен, на відміну від багатьох інших представників наркотичних анальгетиків, належить до лікарських засобів з низькою активністю.
Фармакокінетика. Після перорального прийому парацетамол швидко і майже повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація в плазмі крові визначається через 30 – 60 хв після введення і становить від 5 до 200 мкг/л. Період напіврозпаду в плазмі крові становить 1,0 – 2,5 години. Парацетамол метаболізується в печінці переважно до кон’югатів з глюкуронідом та сульфатом і виводиться з сечею протягом 24 годин. Менше 5% виділяється в незміненому стані. Незначні його кількості метаболізуються оксидазами печінки до гідроксильних похідних, детоксикація яких, як правило, відбувається через кон’югацію з глутатіоном.
Передозування парацетамолу може призводити до токсичного ураження печінки. Парацетамол проходить через плаценту, а також проникає в грудне молоко.
Дицикломін після орального прийому швидко поглинається, досягаючи максимуму в крові протягом 60 – 90 хв. Він легко проходить крізь гематоенцефалічний бар’єр і діє на ЦНС. Виводиться в основному із сечею (79,5 % введеної дози), а також з калом (8,4%). Дицикломін має дві фази елімінації: період напів виведення в плазмі крові – 1,8 години, якщо концентрація його в плазмі зберігалась протягом 24 годин. після одноразового введення; друга фаза – триваліша. Він інтенсивно розподіляється в тканинах.
Декстропропоксифену гідро хлорид швидко поглинається зі ШКТ і розподіляється та концентрується в печінці, легенях, мозку та нирках. Декстропропоксифену гідро хлорид проходить через плаценту і потрапляє в грудне молоко. Максимальна концентрація в плазмі крові реєструється через 1 – 2 години після введення. Майже 80% декстропропоксифену зв’язується з білками плазми крові. В печінці декстропропоксифен підлягає N-деметилюванню з утворенням норпропоксифену, який виводиться з сечею. Вважається, що декстропропоксифен та норпропоксифен мають пролонгований період напів виведення. Накопичення декстропропоксифену та його метаболітів може викликати прояви токсичності, подібні до передозування.

Клінічні характеристики
Показання. Больовий синдром різної етіології: гострий, хронічний, слабкий або помірний больовий синдром (ниркова, жовчна або кишкова коліка та інші спастичні стани внутрішніх органів); дисменорея; як допоміжний засіб для зменшення болю у після операційний період або при діагностичних втручаннях; для зменшення після травматичного болю; при больовому синдромі у онкологічних хворих.
Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату; виражені порушення функції печінки та нирок; виразкова хвороба шлунка та дванадцяти палої кишки, обструктивні хвороби шлунково-кишкового тракту (ахалазія, пілородуоденальний стеноз, пілорична обструкція, кардіоспазм); обструктивні уропатії, глаукома, адгезія між райдужною оболонкою та кришталиком; тахікардія, стенокардія, геморагічний інсульт; атонія та непрохідність кишечнику в осіб літнього віку; період вагітності та годування груддю; дитячий вік до 18 років.
Не рекомендується призначення особам зі схильністю до суїцидів, хворим на алкоголізм та наркоманію.

Спосіб застосування та дози
Препарат застосовують виключно за призначенням лікаря та під його контролем!
Застосовують мінімальну ефективну дозу протягом найкоротшого часу для послаблення розвитку побічних ефектів.
У дорослих застосовують перорально по 1 таблетці 1–3 рази на добу. Максимальна доза - 3 таблетки на добу.
Тривалість лікування визначається індивідуально, залежно від перебігу захворювання, але повинна бути максимально короткою; рекомендований термін застосування - не більше 5 днів.

Побічні реакції
Алергічні реакції: висипання на шкірі, кропив’янка, ангіо невротичний набряк.
З боку шлунково-кишкового тракту: порушення слиноутворення, сухість у роті, спрага, утруднення ковтання, біль в епігастральній ділянці, анорексія, нудота, блювання, печія, зниження моторики ШКТ, запори, загруднинний біль у зв’язку із підвищенням шлункового рефлюксу.
З боку печінки: порушення функції печінки, при передозуванні можливий розвиток гепатонекрозу; спазм жовчних шляхів.
З боку серцево-судинної системи: тахікардія, відчуття серцебиття, зомління, транзиторна брадикардія з наступною тахікардією, прискорене серцебиття, аритмії, ортостатична гіпертензія, підвищення внутрішньо черепного тиску, приплив крові до обличчя, посилене потовиділення.
З боку нервової системи: головний біль, сонливість, зміна настрою, сплутаність свідомості, запаморочення, короткочасна втрата пам’яті, галюцинації, атаксія.
З боку органів зору: зниження акомодації, фотофобія, підвищення внутрішньо очного тиску, загострення глаукоми.
Порушення системи кровотворення: тромбоцит опенія, анемія.
З боку сечовивідної системи: спазм сечових шляхів, позиви до сечовипускання при неможливості це зробити, затримка сечі.

Побічна дія дицикломіну гідрохлориду
З боку серцево-судинної системи: тахікардія, відчуття серцебиття, зомління, відчуття припливів.
З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, парестезії, порушення чутливості, сонливість, нервозність, дискінезія, похитування, летаргія, безсоння, загальна слабкість, втомлюваність, син копальні стани (втрата свідомості).
Психічні розлади: галюцинації, сплутаність свідомості і/або збудження, розлади мови, зміна настрою.
З боку шкіри і підшкірної клітковини: шкірні висипання, кропив’янка, свербіж, сухість шкіри та інші дерматологічні прояви.
З боку травного тракту: сухість у роті, нудота, блювання, запор, метеоризм (відчуття здуття живота), біль у животі, порушення смаку, анорексія.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: слабкість у м’язах.
З боку сечостатевої системи: порушення сечовипускання, затримка сечі, у чоловіків – еректильна дисфункція.
З боку органів зору: затуманення зору, диплопія, мідріаз, циклоплегія зору (параліч акомодації), підвищення внутрішньо очного тиску.
З боку дихальної систем та органів грудної клітки: диспное, апное, асфіксія, закладеність носа, чхання, гіперемія горла.
З боку імунної системи: тяжкі алергічні реакції чи медикаментозна ідіосинкразія, включаючи анафілаксію.
Ендокринні розлади: пригнічення лактації.

Передозування
При передозуванні можуть спостерігатись сухість шкіри та слизових оболонок, посилення побічних реакцій: порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, біль у животі), підвищення внутрішньо очного тиску, головний біль, запаморочення, збудження центральної нервової системи, затримка сечі.
Можливий розвиток гепатотоксичної дії парацетамолу, яка проявляється блідістю шкіри, анорексією, нудотою, блюванням, при значному передозуванні – гепатонекрозом. Токсичний ефект парацетамолу розвивається при прийомі препарату у дозі більше 10–15 г, клінічна картина ураження печінки проявляється через 1-6 днів, у деяких пацієнтів при порушенні роботи печінки іноді можливий розвиток ниркової недостатності (тубулярний некроз).
При передозуванні дицикломіном гідро хлоридом можлива курареподібна дія препарату (нервово-м’язова блокада, яка призводить до слабкості м’язів і можливого паралічу), посилення симптомів побічної дії. Специфічного антидоту немає.
При передозуванні декстропропоксифеном можлива гостра інтоксикація, яка проявляється блюванням (може тривати до 24-36 годин після перорального прийому), при значному передозуванні – гепатонекрозом. Значно рідше розвивається нирковий канальцевий некроз та гостра ниркова недостатність. Відомі випадки з летальним кінцем, внаслідок розвитку печінкової недостатності з енцефалопатією, набряком мозку, інтеркурентною інфекцією або кровотечею, зумовленою розвитком протромбінемії.
При передозуванні слід припинити подальше приймання препарату, промити шлунок. Антидот парацетамолу – ацетил цистеїн (10 % розчин – 5 мл). Антидот декстропропоксифену гідро хлориду – налорфіну гідро хлорид (0,5% розчин – 1 – 2 мл). Терапія симптоматична.
Необхідний ретельний контроль функції нирок і печінки.

Застосування у період вагітності або годування груддю
Слід уникати застосування Боларексу у період вагітності та годування груддю, а також жінкам дітородного віку, які не застосовують засоби контрацепції. За необхідності застосування препарату у період лактації слід вирішити питання про припинення годування груддю.
Діти. Боларекс не застосовують дітям віком до 18 років.

Особливості застосування
Підвищені дози та тривале застосування можуть викликати психічну та фізичну залежність, а також толерантність, тому Боларекс не рекомендується застосовувати у осіб зі схильністю до суїцидів, у хворих на алкоголізм та наркоманію!
Для зниження розвитку побічних ефектів необхідно застосовувати мінімальну ефективну дозу з найменшою тривалістю лікування. Якщо стан хворого не поліпшується, лікування необхідно припинити.
При застосуванні препарату у разі виникнення симптомів, що вказують на ушкодження печінки (наприклад, анорексія, нудота, блювання, біль у животі, відчуття втоми, сеча темного кольору), при підвищенні показників печінкових проб (АЛТ, АСТ, ЛФ), при еозинофілії, висипах на шкірі прийом препарату відміняють.
Не рекомендується одночасний прийом Боларексу разом із гепато токсичними препаратами, аналгетиками та не стероїдними протизапальними лікарськими засобами, оскільки це може призвести до посилення гепатотоксичної дії препарату.
Протягом усього курсу лікування необхідно контролю вати функцію нирок та печінки.
В осіб літнього віку необхідно проводити корекцію дози.
З обережністю застосовувати особам з хронічними захворюваннями легень, астмою, алергіями, особам літнього віку та ослабленим хворим. У разі тривалого застосування слід контролю вати клітинний склад периферичної крові.
При високій температурі навколишнього середовища застосування антихолінергічних засобів може викликати теплове виснаження (пропасниця та тепловий удар призводять до зниження потовиділення).
Діарея може бути раннім симптомом часткової непрохідності кишечнику, особливо у хворих з ілеостомою або коло стомою.
У хворих на паркінсонізм можливе посилене потовиділення та салівація.
При прийманні Боларексу не слід вживати алкогольні напої.
Препарат не можна приймати водіям та особам, діяльність яких пов’язана з підвищеною увагою.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні авто транспортом або роботі з іншими механізмами
Під час застосування препарату слід утримуватись від керування транспортом та виконання потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної уваги та швидкості реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій
Боларекс може посилювати ефекти інгібіторів моноаміно оксидази (іміпрамін, амітриптилін), седативних засобів (натрію бромід, настойка валеріани), спирту етилового.
При одночасному застосуванні з барбіталом, фенобарбіталом, проти судомними засобами, рифампіцином, алкоголем значно підвищується ризик гепатотоксичної дії парацетамолу. Дицикломін може посилювати дію інших холіноблокуючих засобів (атропіну сульфат), тому недоцільно призначати їх одночасно з препаратом.
Препарати, які мають антихолінергічну активність, такі як амантадин, анти аритмічні засоби (наприклад, хінідин), нейролептичні антигістамінні засоби (фенотіазин), бензодіазепіни, інгібітори МАО, наркотичні аналгезуючі засоби (меперидин), нітрати й нітрити, симпатоміметичні засоби, трициклічні антидепресанти можуть посилювати дію дицикломіну гідро хлориду.
Дицикломіну гідрохлорид зменшує ефективність антиглаукомних засобів при одночасному застосуванні з ними. Одночасний прийом антихолінергічних засобів із кортикостероїдами при наявності збільшеного внутрішньо очного тиску може бути небезпечним для пацієнта.
Дицикломіну гідрохлорид може впливати на всмоктування в ШКТ різних препаратів із подовженою формою вивільнення, таких як дигоксин, що може призводити до збільшення концентрації останнього в сечі.
Дицикломіну гідрохлорид зменшує дію метоклопраміду при одночасному застосуванні з ним. Дія дицикломіну гідрохлориду може зменшуватись при одночасному застосуванні з антацидними препаратами.
Одночасне застосування дицикломіну гідрохлориду та препаратів, які застосовують при ахлоргідрії, призводить до зменшення дії останніх.
Застосування Боларексу посилює дію антикоагулянтів (фенілін, синкумар).

Контакты

г. Киев, ул. Кирилловская 103-а,
11 корпус, 5 этаж, 507 кабинет
044-503-87-27 (с 11.00 до 14.00)
067-911-54-54 (с 11.00 до 19.00)
[email protected]

© 2019 Центр психотерапии и медицинской психологии. Все права защищены.
Joomla! - бесплатное программное обеспечение, распространяемое по лицензии GNU General Public License.